М.Гойсак, М.Гагалюк "За проектами справа не стане"

(стаття iз книжки "На своїй Землi")

 

Прийнята в 1991 році Верховною Радою України постанова «Про земельну реформу» стала тим фундаментом, на базі якого передбачено втілити в життя давню мрію селян — мати землю у приватній власності. Місцевим радам було доручено провести інве­нтаризацію земель усіх категорій з визначенням ділянок, що використовуються не за цільовим призначенням та не раціонально, а також для створення земель запасу і надання їх у воло­діння, користування і оренду фермерським та особистим підсобним господарствам, городни­кам, садівникам, індивідуальним забудовникам, для випасання худоби, сінокосіння.

Понад 80 землевпорядників, агрономів, ґрун­тознавців Львівського філіалу інституту земле­устрою, які були залучені до проведення ін­вентаризації земель, охопили 551 сільгосппід­приємство. Роботи виконувались згідно з ме­тодичними вказівками, виданими УкрНДІземпроект. Для планових матеріалів (ґрунтові обс­теження 70-80 років, відведення земель, їх об­лік) використали проекти внутрішньогоспо­дарського обстеження. Згодом проінвентаризували землі Міністерства оборони. В результаті були оформлені акти (затверджувались голо­вами місцевих рад), виготовлені зведені мате­ріали.

Виходячи з інтересів населення, у 1992 році колектив філіалу інституту приступив до складання проектів формування територій і визначення меж сільських, селищних та міських рад. Розмежу­вання адміністративних районів на окремі ради проводилось, як правило, в межах колгоспів, радгоспів, бригад та відділків за чітко вираженими контурами або урочищами. У склад землеволодінь і землекористувань рад включались землі всіх категорій, незалеж­но від їх цільового призначення. Все це здійснювалось на планах внутрішньогосподарського землеустрою масштабу 1:10000 з ви­користанням даних інвентаризацій земель. Велись підготовчі ро­боти щодо збирання, вивчення, систематизації земельно-обліко­вих та історичних матеріалів, матеріалів землеустрою, лісоустрою, контурно-меліоративної організації території, ґрунтових, агролісо­меліоративних, шляхових обстежень. На підставі меж землекори­стувань сільгосппідприємств та лісництв складено акти польово­го обстеження, визначено площі особливо цінних продуктивних угідь, які не підлягають вилученню для несільськогосподарських потреб, а також заповідних земель (меморіальні парки, заповід­ники, заказники тощо).

Слід сказати, що при розробці проектів формування територій сільських (селищних) рад виникав ряд труднощів через спори за земельні ділянки між окремими радами. В основному вони вирі­шувались на районному рівні, а між Жвирківською і Савчинською радами Сокальського та Дашавською і Сихівською радами Стрийського району — арбітражними судами.

В кінцевому підсумку було виготовлено 605 проектів місцевих рад. На основі проектних матеріалів складено карти адміністратив­но-територіального поділу (1:50000), на яких відображено межі місце­вих рад, населених пунктів, землекористувачів, земель запасу. В усіх сільських і селищних радах розроблено технічну документацію щодо визначення якісної характеристики сільгоспугідь. Здійснено роботи з відведення землі (1990-1996 рр. — 1105 проектів) та видачі фермерським господарствам державних актів на право постійного користування нею. До речі, складанням проектів відведення земель в інституті займаються фахівці профільного відділу, який у різний час очолювали Д. Явдошин, М. Плахтій, Л. Сенів, П. Войцеховський, Р. Хома. Їх заслуга також в тому, що вони розробили проекти землювання малопродуктивних та порушених земель, вироблених торфовищ, рекультивації відпрацьованих кар'єрів.

З другої половини 1992 р. колектив філіалу інституту був по­вністю залучений до складання проектів роздержавлення і приватизації земель сільгосппідприємств. Для цього в кожній місцевій раді створили приватизаційні комісії, в склад яких включили де­путатів, представників держадміністрацій, сільгосппідприємств, фінансових органів, кредитних установ, трудових колективів. Про­ектною документацією були визначені землі державної, колек­тивної і приватної власності, резервний фонд, який становив 15 відсотків всіх сільгоспугідь. Крім того, в резервному фонді визна­чили цільове призначення кожної ділянки: під індивідуальне буд­івництво, для ведення особистого підсобного господарства, в тому числі новоприбулими громадянами, що переселяються у сільську місцевість для постійного проживання і праці. Водночас місцеві ради складали списки осіб, що мали право на земельну частку (пай), вказували в них розміри присадибних ділянок, якими гро­мадяни користувалися досі. Зауважимо: в списки включались та­кож працівники соціальної сфери на селі (освіти, охорони здоро­в'я, культури, побутового обслуговування, зв'язку, торгівлі, гро­мадського харчування, правоохоронних органів) та пенсіонери з їх числа. Ці дані використовувались для визначення розміру се­редньої земельної частки по кожній місцевій раді (пай плюс при­садибна ділянка).

Також було проведено польове обстеження земель сільгосппідприємств з метою встановлення меж ділянок природоохоронно­го, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призна­чення, які не передавались у колективну і приватну власність.

Склавши експлікацію земель за формами власності, проектні пропозиції були погоджені на засіданнях приватизаційних комісій, загальних зборах працівників сільгосппідприємств та затверджені на сесіях райрад. Протягом 1993-1997 років розроблено понад 560 проектів, в результаті чого всім громадянам, включеним в спис­ки, видано сертифікати на право власності на земельний пай.

Черговим етапом земельної реформи було створення нових агроструктур на основі, приватної власності на землю і майно. Без цього стане неможливим вклад інвестицій у сільське господар­ство. Тому сільгосппідприємства піддавались реформуванню в при­ватно-орендні підприємства, селянські (фермерські) господарства, сільгоспкооперативи, товариства, зберігаючи цілісні майнові ком­плекси, оптимальну організацію сівозмін та соціальну інфраст­руктуру села. При цьому була можливість єдиним масивом відво­дити земельну ділянку, утворену пайовиками, для її спільного ви­користання або здачі в оренду. За основу брали проект роздер­жавлення і приватизації землі сільгосппідприємства, де були вказані угіддя, черговість їх паювання, бали бонітету ґрунту, схема передачі паїв громадянам. Після проведення геодезичної зйомки ділянок виготовили планову основу в масштабі 1:2000 (1:5000) з визначенням меж, площі, нанесенням контурів агровиробничих груп ґрунтів.

Розрахунок площі кожної земельної частки у фізичних гекта­рах провели шляхом визначення середньозваженого балу боніте­ту сільгоспугідь (ріллі, багаторічних насаджень, кормових угідь) та ділянок паювання. При необхідності проектували зручну мере­жу під'їзних шляхів. Лише після цього громадянам видавали дер­жавні акти на право приватної власності на землю, виносячи межі ділянок в натуру.

Останнім часом багато уваги приділяється укладанню договорів оренди з власниками земельних паїв. Підкреслимо, що пайовики, які не оформили права власності на землю або договору оренди, не мають права її використовувати і отримувати доходи. Тому громадяни повинні якнайшвидше визначитись у цьому питанні.

Проектні роботи, особливо ті, що зачіпають конкретного влас­ника, вимагають чіткості і оперативності. Та нашим фахівцям до цього не звикати. Діловий підхід у вирішенні справи постійно про­являють інженери О. Урбанович, Г. Зінчук, Р. Гимон, Я. Куриляк, Г. Крук, Н. Рудько, начальники відділів Ю. Войтович, В. Осипенко, Б. Янів, Б. Рудько, начальники секторів Н. Лебішак, М. Антоняк, О. Горинь, головний спеціаліст Я. Оленчук, заступник ди­ректора філіалу інституту по проектній роботі Р. Виткович.

Окремим рядком хочеться відмітити, так би мовити, нетрадиційні пошуково-проектні роботи. Перший проект культуртехнічних робіт і заходів, спрямованих на поліпшення природних кормових угідь, був запроваджений у 1965 р. на території колгоспу «Іскра» Городоцького району (тоді ще не було ніяких інструктивних положень та методичних вказівок). Цей проект, до розробки якого доклали чимало старань інженер-луківник інституту Т. Чернявський та старший землевпорядник Городоцького району П. Барановський, схвалило керівництво «Укрземпроекту», після чого він став мето­дологічною основою покращення природних кормових угідь не тільки на Львівщині, айв інших західних областях республіки.

Відомо, що пивоварна промисловість не може розвиватись, якщо її не забезпечити хмельовими дріжджами, більшість яких свого часу завозилась з-за кордону, насамперед з Чехословаччини та Австрії. Тому уряд України поставив завдання значно розширити площі для вирощування хмелю. Відповідно відреагувала й обласна влада, доручивши виконання цієї роботи Львівському філіалу інституту «Укрземпроект». Для обстеження і визначення площ були залучені досвідчені агрономи, ґрунтознавці, землевпорядни­ки, зокрема М. Ющук, В. Саламін, А. Николин, С. Щур, В. Шпаківська, М. Радченко, О. Лібович, В. Оріховський (керівництво здійснювали заступник начальника облуправління сільського гос­подарства Г. Матвійко та виконуючий обов'язки директора філіа­лу інституту С. Кузь). Виходили з того, що плантації хмелю по­трібно закладати на досить окультурених ґрунтах легкосуглинкового та супіщаного гранулометричного складу з глибоким заля­ганням ґрунтових вод і вапнякових порід, а також на площах, захищених від пануючих вітрів, рівнинних або пологосхилових за рельєфом.

Використовуючи архівні картографічні матеріали і карти ґрунтів, такі угіддя (понад 200га) було підібрано в господарствах Бродівського, Буського, Кам'янко-Бузького, Сокальського, Жовківського, Золочівського, Перемишлянського районів. На кожну ділян­ку фахівці розробили робочі проекти з детальною розбивкою квар­талів, плантацій та потребою посадкового (кількість черенків) і будівельного матеріалу (стовпи, дріт), визначенням кошторисної вартості. Як показовий в цьому аспекті на Бродівщині було орган­ізовано радгосп «Ражнівський», де ділянки під хмелем займали близько 110 га.

Важко переоцінити роль відходів підприємств цукрової про­мисловості (ґрунтово-дефекатна маса) в удобренні полів. Згідно з проектом (автори М. Гагалюк, М. Радченко, Г. Федак) цю масу (Золочівський цукровий завод) було внесено на низькопродуктив­них дерново-підзолистих, піщаних та супіщаних ґрунтах колгоспу «Іскра» Буського району. Аналіз показав значне збільшення вмісту гумусу як в орному, так і в підорному горизонті, зниження кислот­ності від середньокислої до лужної. А головне — врожайність сільгоспкультур зросла майже у два рази.