Журнал "Землевпорядкування" 3.2002

В.П.Прадун, кандидат економічних наук, заслужений економіст України

В.М.Трегобчук, доктор економічних наук, професор, академік УААН

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН У КОНТЕКСТІ ПРОГРАМИ ДІЙ "ПОРЯДОК ДЕННИЙ НА XXI СТОЛІТТЯ"

Земельна реформа означає процес зміни (перетворення) земельних відносин. Вона включає:

1. Відносини володіння, користування і розпорядження земельними ділянками з метою підвищення економічної ефективності та екологічної безпеки використання суспільством земельних ресурсів.

2. Забезпечення регульованого земельного обігу в державі, захисту прав будь-якого землевласника і землекористувача.

Земельна реформа справедливо вважається невід'ємною складовою частиною аграрної реформи. Остання передбачає трансформацію аграрних відносин, а точніше, всієї системи агропромислового виробництва в країні, тому числі істотну перебудову аграрної структури й методів господарювання, способів і механізмів економічного та правового регулювання виробництва для підвищення його ефективності, забезпечення продовольчої безпеки країни і конкурентоспроможності її продукції на внутрішньому та зовнішніх агропродовольчих ринках. Хоча таку реформу і називають аграрною, проте вона пов'язана з докорінними і фундаментальними змінами загалом у національному АПК. Тобто йдеться про певні та цілеспрямовані перетворення не лише в сільському господарстві, а й у харчовій промисловості, у переробці аграрної продукції та виробництві засобів виробництва для цих галузей, а також у виробничій інфраструктурі та продовольчому ринку.

Отже, завдання земельної реформи значно відрізняються від завдань, що стоять перед аграрною реформою. Завдання першої, з точки зору агропромислового виробництва, є більш вузькими і обмежуються, як правило, цільовим та ефективним використанням сільськогосподарських угідь. Проте, зважаючи на біосферне і загальноекологічне значення земельних ресурсів, насамперед ґрунтового покриву, завдання земельної реформи слід вважати надзвичайно широкими й багатоаспектними, оскільки йдеться при цьому про ресурсо-екологічну безпеку існування людства та суспільного прогресу в цілому.

Звідси виникає запитання: у якому співвідношенні нині перебувають аграрна та земельна реформа в нашій державі? Беручи до уваги цілі та завдання цих реформ і фундаментальне положення, що земля в аграрному секторі економіки є як територіальною базою виробництва, так і основним, незамінним виробничим ресурсом, найважливішим чинником виробництва у рослинництві, можна зробити цілком закономірний, на нашу думку, висновок. Він полягає в тому, що аграрна й земельна реформи - це, по суті, два взаємозв'язані, але відносно відокремлені і самостійні процеси. Вони вирішують велику кількість трансформаційних завдань у сфері вдосконалення аграрних і земельних відносин, які досить часто взаємоперетинаються та взаємодоповнюються.

Земельні відносини в сільському господарстві та в сільській місцевості, незважаючи на їхню специфіку, все ж слід розглядати як основний елемент сільського господарства, як складову частину аграрних відносин. Відтак зміна земельної власності та форм використання земельних ресурсів стає здебільшого фундаментом, базовою конструкцією всієї аграрної реформи. Адже практика реформування сільського господарства в багатьох країнах світу свідчить, що успіх чи, навпаки, невдачі аграрних перетворень визначаються насамперед результативністю та ефективністю трансформації земельних відносин.

Говорячи про співвідношення земельної і аграрної реформ, слід відзначити, що перша пов'язана із системою земельної власності, формою використання землі і т.д. не лише в сільському господарстві, ай в інших сферах економіки. Тому земельна реформа за своєю суттю та характером значно ширша, ніж тільки перетворення земельних відносин на селі. Все це зумовлює необхідність науково обґрунтованого і усевбічно виваженого підходу до практичної реалізації завдань трансформації в Україні аграрних і земельних відносин та адаптації їх найкращим чином до ринкових умов господарювання.

Інше надто важливе питання, яке виникає у зв'язку з реформуванням земельних відносин, що було покладено в основу земельної реформи в Україні, це: на яких наріжних принципах вона почала здійснюватися. Сформульовані на першому етапі проведення земельних перетворень на селі завдання, по суті, мали концептуальний характер, а трансформація власності на землю розглядалась як головне завдання земельної реформи. Саме земельна власність, її конкретні форми і структура значною мірою і тепер визначають зміст земельних відносин у державі, а через них - і у всій системі соціально-економічних відносин [1].

Однак фундаментальне завдання, яке ставилось перед земельною реформою - радикально змінити відношення до землі як до національного багатства шляхом розширення спектра форм власності, залучення до виробництва нових власників, зацікавлених і спроможних ефективно, раціонально, по-господарськи та екологобезпечно використовувати сільськогосподарські земельні ресурси - практично не вирішено. Формально створені багаточисельні землевласники на селі не мають ніякої можливості впливати на розв'язання цієї надзвичайно важливої проблеми. Тому посилення екологічних вимог, вимог ресурсо-екологічної безпеки при використанні сільськогосподарських угідь, розробка і реалізація заходів щодо збереження та підвищення їх родючості, налагодження жорсткого контролю за дотриманням усіма землевласниками і землекористувачами положень Земельного кодексу та іншого земельного законодавства мають стати цільовими орієнтирами нового етапу реформування земельних відносин в Україні.

Разом з тим необхідно відмітити, що до цього часу відсутні скільки-небудь помітні зрушення і у розв'язанні такого важливого завдання земельної реформи, як розвиток ринкового та неринкового земельного обігу. Останній покликаний сприяти:

- розумній концентрації сільськогосподарських угідь у руках дбайливих і відповідальних власників;

- підвищенню результативності використання цих угідь;

- їх використанню, зменшенню негативних антропотехногенних навантажень на ґрунтовий покрив.

Вирішення цих життєво важливих завдань вимагає цілеспрямованої роботи всіх гілок влади щодо створення правової, організаційної та економічної бази функціонування в Україні цивілізованого земельного ринку.

Ще декілька міркувань і оцінок щодо напрямів і завдань подальшого розвитку земельної реформи. Як уже згадувалось, очікуваних позитивних результатів земельні перетворення в українському селі не дали, а сама земельна реформа ще не досягла своєї кінцевої мети. Поки що не вдалося:

- стабілізувати агропромислове виробництво;

- істотно підвищити конкурентоспроможність вітчизняної агропродукції;

- ефективність використання земельних ресурсів;

- знизити землемісткість сільського господарства в нашій державі;

- покращити екологічний стан сільськогосподарських угідь;

- зберегти ґрунт від виснаження та деградації.

Тому слід продовжувати земельну реформу та вдосконалювати земельні відносини, насамперед в аграрній сфері, вносячи певні зміни у форми і методи здійснення земельних перетворень на селі. Доцільно, на наш погляд, внести певні корективи в існуючу систему земельної оренди, державного контролю за раціональним та екологобезпечним використанням усіх земель сільськогосподарського призначення, посилити увагу і збільшити інвестування землеохоронних і землемеліоративних заходів.

Щоб земельна реформа в Україні найближчим часом була спроможна дати реальні та відчутні позитивні результати, необхідно, на нашу думку, вирішити щонайменше чотири великих групи складних і нелегких проблем.

1. Проблеми, пов'язані зі стабілізацією аграрного виробництва, істотним покращанням фінансового стану сільськогосподарських підприємств різних форм власності та господарювання, посиленням інвестиційної діяльності в усіх сферах національного АПК. З цією метою вкрай необхідно розвивати підприємницьку ініціативу на селі, надавати агропромисловим товаровиробникам пільгові кредити, дотації на деякі види затрат, наприклад, на придбання мінеральних добрив, отрутохімікатів, гербіцидів, сортового насіння, племінних тварин тощо. Все це, безперечно, позитивно відіб'ється на раціоналізації та екологізації використання земельних ресурсів у сільському господарстві.

2. Проблеми, які безпосередньо стосуються поглиблення земельної реформи і підвищення її результативності:

- необхідно завершити повне юридичне оформлення прав власності на землю та інші форми землеволодіння;

- провести широкомасштабні кадастрові роботи;

- запровадити і жорстко дотримуватися правил стимулювання та санкцій за показниками рівня використання сільськогосподарських угідь та їх екологічного стану.

З метою господарсько доцільного, економічно та екологічно обґрунтованого перерозподілу земель сільськогосподарського призначення в державі має бути запроваджений зрештою регульований земельний ринок, який враховує нинішні соціально-економічні реалії та регіональні особливості можливого земельного обігу

3. Проблеми, які пов'язані зі створенням повноцінної та високорозвиненої ринкової інфраструктури, в т.ч. і земельного ринку. Без такої інфраструктури подальший розвиток ринкових перетворень аграрного сектора та усього АПК, поглиблення земельної реформи просто неможливі. Для цього в державному бюджеті, як і в місцевих бюджетах, мають передбачатися відповідні кошти. Від успішного вирішення зазначених вище проблем залежать продовольча безпека держави та раціональне й екологобезпечне використання її найціннішого багатства - земельних ресурсів.

4. Проблеми, які необхідно вирішувати у сфері аграрного землекористування, реформуючи земельні відносини на селі таким чином, щоб перевести його на модель сталого розвитку. Це має бути фундаментальним завданням нового етапу здійснення земельної реформи в Україні. Як відомо, Конференція ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992 р. в м. Ріо-де-Жанейро, визначила комплекс завдань щодо системного підходу до планування та раціонального використання земельних ресурсів взагалі й у сільському господарстві зокрема.

Мета комплексного підходу до планування і раціонального використання земельних ресурсів, зазначається в ухваленому Конференцією ООН документі "Програма дій", полягає в полегшенні виділення землі для тих видів використання, що забезпечують найбільш стале отримання позитивних результатів і ефекту, та в сприянні переходу до раціонального, комплексного й екологобезпечного використання земельних ресурсів. При цьому слід враховувати екологічні, соціальні й економічні аспекти землекористування. Воднораз необхідно брати до уваги та вирішувати питання щодо тих районів і територій, які охороняються, а також права приватної власності, права корінного населення та його громад тощо [2].

З точки зору практичної реалізації концепції сталого землекористування є необхідність радикальної екологічної реконструкції та екологічної оптимізації національного і регіональних АПК. Не секрет, що нинішнє вітчизняне агропромислове виробництво ні до ринкового, ні до навколишнього природного середовища не пристосоване. Тому проблему адаптації його до того та іншого середовища слід вважати досить актуальною. Без такої адаптації переведення агропромислового виробництва нашої держави, з одного боку, на ефективний і конкурентоспроможний шлях, а з другого - на екологобезпечну і природонеруйнівну модель сталого розвитку є досить проблематичним, а точніше - нереальним.

Отже, ринкова трансформація агропродовольчої сфери має здійснюватися одночасно з її екологічною адаптацією до навколишнього природного середовища. Без комплексного і якнайшвидшого розв'язання цих органічно взаємопов'язаних завдань, від яких, зрештою, залежать ефективність, екологобезпечність та конкурентоспроможність національного АПК, Україна не може розраховувати на істотне підвищення рівня як власної продовольчої, так і ресурсоекологічної безпеки.

Стосовно сучасних еколого-економічних вимог до розвитку землеробства, то його у першу чергу слід перевести на модель сталого й екологобезпечного функціонування. Це може бути досягнуто за рахунок запровадження в усіх регіональних АПК:

- екологічно стійких, природо-, ресурсо- і енергозберігаючих зональних систем землеробства з науково обґрунтованими структурами агроландшафтів, сільськогосподарських угідь і посівних площ вирощуваних культур;

- адаптивних, ґрунтозахисних та екологобезпечних технологій і систем обробітку ґрунтів, що дають можливість підвищувати їх родючість, запобігати виснаженню та деградації природи, особливо земельних ресурсів;

- екологобезпечних зональних систем хімізації землеробства, насамперед, принципово нових видів і методів застосування мінеральних добрив, хімічних засобів і способів боротьби з хворобами і шкідниками, безгербіцидних технологій вирощування сільськогосподарських культур, здатних забезпечити виробництво екологічно чистої продукції;

- природо- та енергозберігаючих гідромеліоративних систем і маловодомістких способів зрошування з урахуванням макро- й мікроекологічних умов землеробських регіонів, біологічних параметрів вирощування сільськогосподарських культур;

- комплексної, екологічно виваженої механізації та автоматизації виробничих процесів, застосування екологобезпечних технологій, малопотужної техніки, сільськогосподарських машин нових поколінь, розроблених з урахуванням екологічних вимог і стандартів.

Надзвичайно важливою проблемою з екологічної та економічної точок зору є:

- забезпечення при реформуванні аграрних і земельних відносин оптимального поєднання екологобезпечних техніко-технологічних, хімічних, гідромеліоративних, біотехнологічних, біоекологічних напрямів інтенсифікації агроприродокористування та виробництва в усіх регіональних АПК;

- регулювання і коригування способів і методів використання сільськогосподарських природних ресурсів, особливо земель, відповідно до їх особливостей та змін, які відбуваються в навколишньому середовищі під впливом інтенсивної господарської діяльності суспільства.

При цьому особлива увага повинна приділятися формуванню оптимальних за структурою угідь і високопродуктивних культурних агроландшафтів з належним рівнем саморегулювання природно-екологічних процесів, застосуванню екологобезпечних систем землеробства і тваринництва в усіх формах господарювання на селі.

Головні причини кризового стану вітчизняного сільського господарства та інших сфер АПК лежать в неефективному використанні наявних виробничих ресурсів. Поряд з цим, мають місце недбайливе ставлення до них, насамперед до землі, ігнорування новітніх досягнень науково-технічного прогресу і вкрай обмежене застосування на практиці сучасних технологій. Останніми в Україні переважна більшість фахівців сільського господарства навіть не цікавиться, використовуючи надто застарілі, екологоне-безпечні та енергомісткі технології.

При цьому в аграрній сфері панівним є колишній радянський затратний принцип: дайте селу побільше машин, добрив, гербіцидів, пестицидів тощо, тоді й буде високий урожай. Все це і раніше було, але не давало високих кінцевих результатів. Значить, справа в іншому, а саме - в нових технологіях і методах господарювання. До речі, як свідчить досвід, наприклад, ФРН, там протягом 90-х років постійно зменшувалася кількість використання агрохімікатів у розрахунку на 1 га, а врожайність сільськогосподарських культур щорічно зростала в середньому на 2 %. Так що в цій країні не закопують марно мільйони коштів у землю, а дбають у першу чергу про віддачу.

Коротко про основні завдання вчених, насамперед економістів-аграрників, в активізації реформ і виходу АПК з кризи:

- опрацювання концепції агропромислової політики та загальнотеоретичної моделі ефективного, конкурентоспроможного й екологобезпечного сталого розвитку національного і регіональних агропромислових комплексів;

- обґрунтування напрямів і методів формування багатоукладної економіки та ефективних організаційних форм господарювання на селі на основі приватної власності на землю і майно;

- розроблення принципів і методів створення сприятливого економічного середовища та рівних правил "гри" на агропродовольчому ринку для різних суб'єктів господарської діяльності в націонапьнрму і регіональних АПК.

ЛІТЕРАТУРА

1. Трегобчук В.М., Добряк Д.С. Стратегічні завдання та основні вимоги земельної реформи в Україні // Вісник аграрної науки. - 1998. №3. - С.72-73.

2. Програма дій "Порядок денний на XXI століття" / Переклад з англ. - К.: Інтелсфера, 2000. - С.95.